У Харківецькій сільській бібліотеці-філії до 65 роковин Куренівської трагедії, що сталася на околиці Києва, відбувся спомин у кадрі ,,Куренівка: відлуння трагедії крізь десятиліття“. Це найбільш техногенна катастрофа в історії України, про яку мовчали. Ми знаємо про Бабин Яр, як про урочище, в якому нацисти у вересні 1941 року лише за два дні розстріляли близько 100 тисяч людей різної національності. Зараз Бабин Яр ‒ один із страшних символів Голокосту. Але після війни радянська влада знищувала це місце і пам’ять про нього влаштувавши сміттєзвалище. Пізніше урочище, де розстрілювали людей, почали заповнювати рідкими відходами сусіднього цегельного заводу. Так хотіли його замити та влаштувати там парк, що зрештою пізніше і зробили. За 10 років в Бабин Яр намили близько 4 мільйонів кубометрів пульпи. Дренажна система з цим не справлялася. Щоб заощадити, замість бетонної дамби збудували піщану та ще й на десять метрів нижчу. А напередодні трагедії демонтували насосну станцію. І от вранці 13 березня 1961 року, о 08:30, пульпа (змішана із водою земля), яку десять років закачували до Бабиного Яру, прорвала дамбу. Вал, висотою у чотири метри та двадцять завширшки, за лічені хвилини затопив столичну Куренівку руйнуючи все на своєму шляху: знищував будинки, перевертав автобуси, затоплював підприємства й лікарні, вбивав людей. Земляний вал заживо ховав людей на вулицях, на робочих місцях та в їхніх оселях. Лише о 10-й годині ранку пульпа та вода з Бабиного Яру перестала прибувати. 30 гектарів площі Куренівки виявилися затопленими рідкою грязюкою. Радянська влада піддавала суворій цензурі будь-які згадки про катастрофу. Після прориву дамби військові одразу оточили периметр катастрофи і нікого не впускали. Міжміський зв’язок у Києві перестав працювати. Лише через три дні після трагедії київське радіо сповістило про неї. Але в масштабах країни про це не повідомляли. Радянська влада офіційно оголосила про загибель 145 людей. На думку сучасного дослідника історії Києва Олександра Анісімова, Куренівська трагедія забрала життя 1500 людей. Через пів року після трагедії Київський обласний суд виніс вирок шістьом особам. Матеріали кримінальної справи були знищені „за давністю терміну зберігання“. Присутні побачили на кадрах страшні наслідки катастрофи і до чого призводить байдужість, замовчування проблем і зневага до людського життя. Сьогодні Київ живе своїм життям, але пам’ять про 13 березня 1961 року повинна залишатися. Вічна пам’ять загиблим.
Пирятинська публічна бібліотека
Полтавська область м. Пирятин вул. Соборна 21
