Під час карантину бібліотека має тимчасово перенести наші зустрічі у віртуальний формат. Кіноклуб продовжує працювати для вас і обов’язково покаже всі анонсовані фільми на великому екрані. А зараз для перегляду ви можете скористатися послугами нашого сайту. Щоб повною мірою ви відчули ефект присутності у нашому затишному кінозалі, дозволю собі декілька вступних слів…
Цього разу ми запрошуємо вас у Середньовіччя… Тож – Англія, ХІІ століття. Час правління уславленого в історичних хроніках Генріха ІІ, першого англійського короля з династії Плантагенетів. Його володіння простягаються від Піренеїв до Шотландії. Він – повновладний господар великої держави, де його воля – закон, його примха – перст долі, його почуття і неприборкані пристрасті не знають перепон. Та король вже не молодий, тому питання одвічної династичної боротьби хвилюють, як ніколи…
Справжньою героїнею сьогоднішньої розповіді – є дружина Генріха ІІ, незрівнянна Алієнора Аквітанська. Це була унікальна жінка, яка руйнувала стереотипи середньовічної Європи. Вона зуміла стати дружиною двох королів, приймала участь у Хрестовому поході свого першого чоловіка французького короля Людовіка VII. Ця рудоволоса красуня активно втручалася в політику і протягом декількох десятиліть була найвпливовішою жінкою Високого середньовіччя. І сама Алієнора, і її краса, не раз були оспівані в поезії трубадурів, причому не тільки в юності королеви, а й тоді, коли їй було далеко за сімдесят…
Алієнора народила своєму коханому чоловіку Генріху ІІ, який був набагато молодший за дружину, дев’ять дітей. І першу половину правління Генріха була йому політичним радником. Та схильність Генріха ІІ до подружніх зрад поступово охолодили почуття…
Королева Алієнора домоглася того, щоб дорослі сини повстали проти батька. Та заколот був приборканий, а бунтівниця потрапляє в полон до власного чоловіка. Генріх ІІ наказав замкнути Алієнору в Вінчестері. Її ув’язнення було досить комфортним: вона залишалася королевою Англії, мала штат слуг і повну свободу в межах кріпосних стін. Так минуло десять років…
Це лише передісторія. Про подальші події розповідається в історичній п’єсі американського драматурга Джеймса Голдмена «Лев узимку», про появу якої на театральних підмостках афіші повідомили у 1966 році. У творчому доробку Джеймса Голдмена є інсценування романів «Анна Кареніна» Толстого та «Олівер Твіст» Діккенса. Серед його кінематографічних сценаріїв можна згадати антирадянську стрічку «Білі ночі» (1985), яка набула свого часу великого розголосу. Та найбільшою вдачею автора і критики, і глядачі вважають саме п’єсу «Лев узимку». Вона не тільки з успіхом іде на театральних сценах, але й була двічі екранізована: у 1968 році стала основою для однойменного художнього фільму Ентоні Харві, авторитетного лондонського режисера. До речі, за цю кінострічку Джеймс Голдмен отримав «Оскар» у номінації «Кращий сценарій-адаптація». А вже у ХХІ столітті Андрон Кончаловський створив свою телеверсію п’єси Голдмена (2003).
Амеріканський драматург зумів перенести на сторінки своєї п’єси самий дух середньовіччя! Це історія, наповнена альковними секретами, інтригами, палацовими таємницями, рукопашними сутичками і словесними поєдинками сильних і неприборканих характерів. Це історія про дивовижну любов-ненависть коронованого подружжя. Чудова притча про проблеми вибору, причому в істинно королівському масштабі.
Звичайно, успіх екранізації твору, донесення до глядачів геніальних діалогів, численних підтекстів напряму залежав від акторського ансамблю. Тут небо було прихильним до фільму Ентоні Харві, бо на головну жіночу роль Алієнори Аквітанської погодилася голлівудська зірка Кетрін Хепберн, на той час володарка вже двох «Оскарів» за «Кращу жіночу роль».
Справа у тому, що Кетрін недавно втратила кохану людину: у 1967 році пішов з життя актор Спенсер Трейсі. Вона ніколи не була його дружиною, та їх зоряний роман продовжувався 27 років! Їх вважали однією з легендарних пар Голлівуду.
У цей важкий для Хепберн час англійський актор Пітер О’Тул, виконавець ролі Генріха ІІ, умовив її знятися в історичному фільмі. Робота, як засіб проти сильного горя… І Кетрін зіграла блискуче! За роль Алієнори Аквітанської актриса отримала свій третій «Оскар» і премію Британської кіноакадемії. Тут стався той щасливий збіг, коли її персонаж відповідав її справжній особистості. Кетрін неймовірно харизматична, як і її непроста героїня.
Отримавши у 19 років ступінь магістра філософії і історії, Кетрін Хепберн стає актрисою. Її 66-річна кар’єра не була гладкою. «Самою долею мені судилося «спалахувати» і «гаснути», – згадувала вона пізніше… Та, попри всі негаразди, злети і падіння, Кетрін Хепберн дванадцять разів номінувалася на «Оскар» і була удостоєна цієї премії чотири рази – більше ніж будь-який інший актор або актриса в історії. І що цікаво – ніколи не була присутня на такій жаданій для багатьох церемонії вручення… Та, коли в дуже поважному віці її не стало, 1 липня 2003 року театральний Бродвей в знак жалоби за Кетрін Хепберн погасив вогні. А президент Сполучених Штатів назвав актрису «одним з художніх скарбів нації».
Та повернемося у 1968 рік. Зйомки фільму «Лев узимку» проходили в Уельсі, Ірландії та мальовничих містечках південної Франції, в тому числі у старовинному абатстві Монмажур. Актори взагалі – народ схильний до розіграшів, і тоді на знімальному майданчику було весело. Ось, як згадує Кетрін Хепберн один такий епізод у своїй книзі «Я. Історії з мого життя», – «У нас с Пітером на двох був один гример. Одного разу дуже довго чекала його. Нарешті, не витримавши, спустилася вниз, щоб розшукати його. Він накладав грим Пітеру, який мав працювати в кадрі після мене.
– Що, чорт забирай, відбувається?! – обурилася я. – Він повинен гримувати мене. Мені ж зніматися в наступному кадрі. – Однією рукою я взяла гримера за піджак, іншою підхопила його скриньку. А Пітер дістав від мене гарного щигля по голові. Ми з гримером піднялися в мою гардеробну. Коли я була готова, ми почали знімати сцену в підвалі, і тут увійшов ніхто інший, як Пітер. Його голова була вся забинтована, він пересувався на милицях і щось мугикав. Можете собі уявити, як ми сміялися».
Актори – живі люди, і грають вони живих людей. Тому королі і королеви у цьому фільмі – не баладні і не казкові. Їм віриш, вони захоплюють, вони сповнені гідності. Реалістично відтворена атмосфера середньовіччя, інтригуюча назва, чудова музика, теж відзначена «Оскаром». Все це зробило кінострічку «Лев узимку» однією з кращих європейських драм влади і почуття.
Запрошуємо Вас до перегляду…